Превентивне виховання пiдлiткiв

 Проблема превентивного виховання завжди була і є пріоритетною в системі педагогічних, медичних, правових, соціологічних досліджень у різних країнах світу. В Україні ця проблема набуває особливої гостроти, оскільки молодь формується в складних соціокультурних умовах економічних і політичних суперечностей, неврівноваженості соціальних процесів, криміногенності суспільства. 

Превентивне виховання – це система підготовчих та профілактичних дій педагогів, спрямованих на запобігання формуванню в учнів негативних звичок, рис характеру, проявам асоціальної поведінки підлітків та організацію належного догляду за діяльністю здобувачiв освiти.

Мета превентивного виховання полягає у розвитку почуття соціальної відповідальності підлітків за свою поведінку, сприяє не лише усвідомленню своїх прав, а й обов’язків.

Як зазначається в Концепції превентивного виховання дітей і молоді, превентивне виховання має бути цілеспрямованою системою заходів економічного, правового, психолого-педагогічного, соціально-медичного, інформаційно-освітнього та організаційного характеру, спрямованих на формування позитивних соціальних установок, запобігання негативним звичкам, відвернення суїцидів та формування навичок безпечних статевих відносин.

Психологічний аспект превентивної діяльності передбачає диференційований індивідуально-психологічний, статево-віковий підхід до виявлення генезису деструктивних проявів у поведінці особистості й розробку науково-обгрунтованих програм соціалізації та корекції девіацій.

Правовий аспект полягає в охороні й захисті прав особистості, формуванні правової культури.

Слід вважати, що умови сімейного виховання дитини відбиваються на всьому житті і служать відправним моментом формування особистості. Сім’я, з точки зору пред’явлених до неї вимог, повинна максимально забезпечувати адаптацію дітей до умов суспільного життя, а також підготувати ґрунт для прийняття дитиною соціальних норм, тобто вона перша включається у вирішення завдань соціалізації індивіда. Але проблема полягає в тому, що сучасна сім’я часто не бажає, не вміє чи неспроможна правильно виховувати дітей. Тому заклад освiти, налагоджуючи контакт з сім’єю і постійну взаємодію, повинна допомогти у розв’язанні цієї проблеми.

Розуміючи важливість даної роботи, педагоги  повинні прагнути налагодити тісну співпрацю з батьківською громадськістю. Найпоширенішими формами такої взаємодії є відвідування учнів вдома з метою ознайомлення з умовами проживання і виховання дитини, що дає можливість раннього виявлення неблагополучних сімей, проведення тематичних батьківських зборів, індивідуальних консультацій, підтримання постійного контакту з батьками.

Реалізація мети та завдань превентивного виховання здійснюється за такими критеріями:

1. на рівні фізичного здоров’я:

прагнення фізичної досконалості, ставлення до власного здоров’я, як до найвищої соціальної цінності. Фізична розвиненість, загальна фізична працездатність. Загартованість організму, дотримання раціонального режиму дня, виконання вимог особистої гігієни, правильне харчування;

2. на рівні психічного здоров'я (психологічного комфорту):

відповідність пізнавальної діяльності календарному віку, розвиненість довільних психічних процесів, наявність саморегуляції, адекватна самооцінка, відсутність акцентуацій характеру та шкідливих звичок;

3. на рівні духовного здоров’я:

узгодженість загальнолюдських та національних морально-духовних цінностей, наявність позитивного ідеалу, працелюбність, почуття прекрасного в житті;

4. на рівні соціального здоров’я (соціального добробуту):

сформована громадянська відповідальність за наслідки нездорового способу життя, соціально орієнтована комунікативність, доброзичливість у ставленні до людини, здатність до самоактуалізації, саморегуляції, самовиховання.

5. фізичне виховання є невід’ємною складовою превентивної освіти, яка забезпечує можливість набуття кожною дитиною необхідних знань про здоров'я і засоби його зміцнення.