Батькам

Криза підліткового віку може виявлятися в апатії, дратівливості і навіть агресії, але, попри всі труднощі етапу, важливо показати дитині, що ви її любите і завжди готові підтримати. Налагодити діалог допоможуть ці поради: 🔹 Заохочуйте підлітків ділитися власними почуттями. Для цього запитуйте дитину, як пройшов її день й відзначайте навіть невеликі досягнення дитини. 🔹 Працюйте над вирішенням конфліктів разом. Для цього почуйте думку підлітка, проаналізуйте її, а вже потім поділіться своїм баченням та ідеями вирішення. Також, коли ви відчуваєте злість, намагайтеся зробити паузу в діалозі. 🔹 Подбайте про себе. Вчасно звертайтеся по потрібну допомогу — й до членів родини, й до фахівців. Також виділяйте час для себе й робіть те, що розслаблює вас та допомагає подолати стрес. У спокійному стані ви зможете дати дитині набагато більше якісної підтримки та покажете, що піклуватися про себе — важливо.

У світі є багато жахливих  речей,

Але найжахливіше –

Це, коли дитина боїться свого батька,

Матір або вчителя.

Януш Корчак.

Кожна людина (дитина) має право на повагу, безпеку, допомогу у важку хвилину!

Кожна людина (дитина) має почуватися захищеною!

Кожна дитина має право жити вiльно,у безпеці. Невідчуваючи страху!

Як попередити насильство в сім’ї

Більшу частину нашого життя, ми, як правило, на роботі.

Але все те, що поза нею – це дім, а точніше, сім’я.

Ці дві сфери нашого буття взаємопов’язані між собою.

Тобто, якщо буде лад у сім’ї, то і на роботі буде все добре.

Коли виникають непорозуміння та конфлікти в родині, то це має свій відповідний вплив на психічний і фізичний стан людини взагалі, зокрема погано відбивається на продуктивності його праці, успіхах у роботі. І навпаки. Зіпсований настрій і психологічний стрес, отриманий на роботі, в результаті негативно віддзеркалюються на стосунках у сім’ї.

 У чому ж тоді проблема? Вона полягає в потребі знаходження необхідного позитивного балансу між двома цими інституціями: місцем працевлаштування людини та її родиною. 

Тому це питання повинно розглядатися у площині їхніх взаємовідносин та інтересів.       Але що робити, коли після роботи незалежно навіть від сприятливих умов на

 ній, вдома іноді відбуваються несподівані, але завжди неприємні метаморфози, тобто людина перетворюється на свою протилежність?! Її аморальні, ганебні вчинки стають не зовсім вмотивованими, неадекватними та некерованими. 

Зрозуміло, що подібні дії одного з членів родини по відношенню до інших містять ознаки протиправних дій, які можуть кваліфікуватися як насильство в сім'ї. Тобто тут ми вже маємо справу із серйозним, 

іноді непередбаченим психологічним дисбалансом у подружніх і батьківських відносинах, який, як правило, веде до негативних, особистісних і спільних, незворотних процесів. Це, в свою чергу,

 приведе до розладу та руйнування сім’ї. 

Як же захиститися від протиправних дій одного з членів сім’ї по відношенню 

до іншого та як їх попередити? 

По-перше, на захисті сім’ї від насильства стоїть закон, який так і називається Закон України «Про попередження насильства в сім’ї»  (від 15.12.2001 № 2789-III). Згідно з юридичним визначенням цього офіційного правового документу, насильство в сім’ї – це будь-які умисні дії фізичного, сексуального, психологічного та економічного спрямування одного члена сім’ї по відношенню до іншого члена сім’ї, якщо ці дії порушують конституційні права і свободи члена сім’ї, як людини та громадянина і наносять йому моральну шкоду, шкоду його фізичному чи психічному здоров’ю.

По-друге,  є служби, які надають допомогу жертвам насильства в сім’ї. 

Якщо ж необхідно терміново припинити насильство, ви можете зателефонувати в поліцію – «102».    Крім того, управління (відділи) у справах сім’ї та молоді районних держадміністрацій приймають і  розглядають заяви (повідомлення) про вчинення насильства в сім’ї або реальну загрозу його виникнення. Що ж стосується вчинення або реальної загрози вчинення фізичного або сексуального насильства в сім’ї, то про це повідомляють територіальний орган внутрішніх справ. 

  

 Як встановити довiру мiж проблемним пiдлiтком i батьками

1. Уважно вислухайте дитину. Прагнiть до того, щоб вона зрозумiла, що не байдужа вам, ви готовi зрозумiти i прийняти ii. Не перебивайте i не показуйте свого страху. Ставтеся до неi серйозно, з повагою.

2. Запропонуйте свою пiдтримку й допомогу. Намагайтеся переконати, що цей стан (проблема) тимчасовi i швидко минуть. Виявiть спiвчуття й покажiть, що ви подiляэте i розумiэте почуття дитини.

3. Зацiкавтеся, що саме турбуэ пiдлiтка.

4. Упевнено спiлкуйтеся з пiдлiтком. Саме це допоможе йому повiрити у власнi сили. Головне правило - не нашкодь!

5. Використовуйте слова, речення, якi сприятимуть встановленню  контактiв: розумiю, звичайно, вiдчуваю, хочу допомогти.

6. У розмовi з пiдлiтком дайте зрозумiти йому, що вiн необхiдний не тiльки вам, а й iншим, вiн унiкальний як особистiсть. Кожна людина, незалежно вiд вiку, хоче мати позитивну оцiнку своэi дiяльностi.

7. Недооцiнка гiрша нiж переоцiнка, надихайте пiдлiтка на високу самооцiнку. Вмiйте слухати, довiряйте i викликайте довiру в нього.

Як допомогти дитині повірити в себе?

Невпевненість з'являється тоді, коли дитина починає сумніватися у своїх навичках, знаннях або можливостях. Ще не приступивши до справи, невпевнені в собі діти вже малюють у своїй уяві сценарії провалів. Завдання батьків полягає в тому, щоб невимушено допомогти дитині впоратися з проблемою.

Для цього варто слідувати наступним порадам:

📌Проявляйте безумовну любов до вашої дитини. Дитина повинна завжди вірити в те, що незалежно від того, досягає вона успіху чи зазнає невдачі, батьки її люблять і підтримують.

📌Заохочуйте в дитині наполегливість. Успіх і наполегливість крокують поруч. Розвивайте у своїй дитині завзятість.

📌Давайте дитині вибір. Ви повинні давати своїй дитині вибір, нехай навіть в простих ситуаціях.

📌Допоможіть дитині ставити досяжні цілі. Це принесе більшу користь для підвищення її самооцінки, ніж для досягнення життєвого успіху. Після цього допоможіть дитині досягти поставлених цілей.

📌Не змушуйте дитину бути ідеальною. Спроби бути ідеальним — це гра, у якій немає переможців.

📌Дозвольте дитині чути, як ви хвалите її в присутності інших людей.

ЯК ВИХОВУВАТИ ДИТИНУ ЦІЛЕСПРЯМОВАНОЮ.

Рекомендації Батькам

Сучасні батьки знають, наскільки важливою рисою характеру є цілеспрямованість. Без неї не дістати життєвого успіху - успішним може бути лише той, хто, по-перше, знає чого хоче, та, по-друге, діє у визначеному напрямі. 

Як же виховати дитину цілеспрямованою?

Для початку 3 найрозповсюджені, але НЕПРОДУКТИВНІ батьківські стратегії:

1. Менторські повчання, лекції на тему «що таке цілеспрямованість і для чого вона потрібна». Поки дещо є просто словом, абстрактним поняттям, воно не усвідомлюється, не проживається, а отже, не може бути присвоєним. Цілеспрямованість, в тому числі. Її необхідно прожити.

2. Жорсткий контроль з боку дорослих. Коли дорослі самі ставлять цілі перед дитиною і слідкують за їх покроковим досягненням, постійно вимагаючи активних дій, дитина позбавляється можливості навчитися самостійно ставити і досягати своїх цілей. Та й часто взагалі відмовляється від будь-якої активності, опиняючись під таким батьківським «пресом».

3. Власний приклад. Дійсно, наслідування – дуже важливий метод виховання, і, якщо ви хочете побачити у дитини певну поведінку, необхідну демонструвати її на власному прикладі. Діти багато в чому наслідують нас, батьків, але одного наслідування замало.

Що ж робити з цією цілеспрямованістю? Відповідь проста - її треба практикувати. Адже погодьтеся, будь-якій людині для засвоєння нового необхідна практика. І цілеспрямованості в тому числі. Для цього згодиться абсолютно будь-яка діяльність, що подобається дитині. Вона може плести, готувати їжу, майструвати, вишивати тощо. Головне, щоб діяльність захоплювала. Неможливо виховати цілеспрямованість в діяльності, від якої «нудить».

А далі згадуємо, що робимо із собою, коли бажаємо отримати певний результат, та супроводжуємо дитину в цьому процесі: 

1. Допомагаємо визначити ціль. Наприклад, «Що ти хочеш, щоб у тебе вийшло?» - «Шарф». В жодному разі не нав’язуйте своє бачення та не квапте дитину з відповіддю. Просто запитайте та почекайте. Отримавши відповідь, підтримайте її: «Клас! Шарф! Гарний, м’якенький!». Розпитайте про деталі: «Якого кольору?», «Якої ширини?», «З чим будеш носити?» тощо.

2. Разом шукаємо необхідні для її досягнення інструменти та матеріали, забезпечуємо ними дитину. «Що тобі для цього потрібно?» - «Спиці та нитки двох кольорів: червоного та жовтого».

3. Підтримуємо мотивацію. Під час роботи у дитини час від часу може з’являтися бажання полишити свою справу. У нас, дорослих, теж так буває, вірно? І в цей момент дуже важливо підтримати дитину. «Як в тебе гарно виходить! Уявляєш, який розкішний шарф буде?! Як він буде тобі пасувати! Даси один раз одягти?». Якщо ж бажання полишити роботу обумовлене якимись труднощами, обов’язково запропонуйте допомогу. Візьміть участь у рішенні проблеми, що виникла: навіть якщо ви самі не вмієте плести, завжди можна знайти потрібну інформацію в інтернеті або разом із дитиною звернутися до експерта (наприклад, до бабусі).

4. Коли роботу буде завершено, обов’язково «відсвяткуйте» досягнення дитиною своєї мети. Це може бути вечірка, похід у кіно, екскурсія – що завгодно, що пов’яже для дитини процес досягнення цілі та задоволення від отриманої нагороди. І, будь ласка, не стримуйте своїх емоцій: голосно захоплюйтеся дитиною та розповідайте про свою радість від того, що в неї вийшло.

Ну і наостанок. Не забувайте повторювати ці кроки. З іншими цілями, в інших діяльностях. Лише постійна практика дає результати. Саме так, поступово, петелька за петелькою, рядочок за рядочком, дитина навчається виконувати щоденні, рутинні, не завжди особливо цікаві і захоплюючі кроки для того, щоб у підсумку подолати довгий шлях до своєї мети, і в кінці кінців досягти того, чого прагне. 

І ще: хоча б один раз обов’язково одягніть цей шарф!

Проблеми підлітків: як мотивувати до навчання?

Перехідний вік, важкий підліток – ці слова, як заклинання, повторюють батьки та вчителі, маючи на увазі, що «треба просто перечекати, пережити, саме мине».

Суперечлива позиція, проте навіть визнання цього періоду як особливого є величезним прогресом на сьогодні. Ще зовсім недавно нові потреби особистості, що дорослішає, вважали вибриками й відмахувалися від них, не вникаючи в суть.

• Оптимальний режим навчання для підлітка – поєднання самостійних і групових занять
• Щоб зацікавити підлітка навчанням, воно має бути не метою, а засобом – можливість підвищити авторитет серед однолітків.  
• Дорослий зовні – дитина всередині: у підлітків навчальний матеріал краще за все засвоюється в ігровій формі.
• Для розвитку підлітка важливий баланс індивідуальних і колективних занять, рухової та розумової активності.

Як допомогти підлітку стати дорослим?

• забезпечити можливості для пошуку себе (курси, секції, хобі);
• створювати сприятливе оточення з однолітків;
• давати свободу в розумних межах, про які домовляються;
• дотримуватися договірних відносин;
• стежити за неминучістю компенсації збитків у разі безвідповідальних дій.

 Мотивація підлітка - те, що спонукає його рухатися в тому чи іншому напрямку. Наприклад: учитися, розвиватися, набувати, домагатися, проявляти ініціативу, ділитися з іншими й т. д.

Особливості мотивації в підлітковому віці

Подібні проблеми виникають у будь-якої людини. Змусити себе йти до поставленої мети й не зійти з наміченого шляху важко й дорослому. Що тоді говорити про дитину, та ще в період протестів і пошуків себе як особистості в підлітковому віці. Багато батьків стикаються в цей період із погіршенням не тільки у відносинах з підлітком, але й з повною відсутністю бажання раніше слухняного й старанного учня до занять.

Як же зробити так, щоб у підлітка не пропадав внутрішній стимул пізнавати нове, незалежно від того, скільки зусиль треба буде для цього докласти? 

Як сформувати мотивацію до навчання,  який вважає, що вчитися нудно? 

Подані рекомендації  допоможуть батькам заохотити до навчання свого нащадка.

 Рекомендації для батьків

 щодо підвищення мотивації навчання учнів підліткового віку

1. Не заважайте підліткові вчитися самостійно.

2. Навчальна праця цікава тільки тоді, коли вона різноманітна. Не повторюйте вдома шкільну систему.

3. Будь-яка людина виконує роботу із задоволенням тільки тоді, коли вона розуміє, для чого це потрібно. Підліток не знає, де йому можуть знадобитися знання з фізики, хімії, алгебри чи інших предметів? Покажіть ці сфери. Причому, бажано, щоб знання були затребувані саме сьогодні, так розуміння того, що ці знання будуть потрібні через кілька років, не є мотивуючим чинником.

4. Купуйте цікаві книги («Цікава фізика», «Цікава геометрія»), довідники з різних навчальних дисциплін. Можливо, через інтерес до цих книг сформується інтерес до предмета в цілому. Підтримуйте допитливість своїм інтересом до відкриттів своєї дитини.

5. Не поспішайте полегшити працю підлітка (зробити за нього домашнє завдання, вимагати від вчителя скасувати який-небудь вид роботи). Але й не змушуйте дитину переробляти завдання, виконувати нудну монотонну роботу, заучувати додатково важкий та незрозумілий матеріал. Навчання повинно бути важким, але посильним.

6. Вселяйте в дитину впевненість, що в неї все неодмінно вийде. Розповідайте про те, які проблеми в навчанні виникали у вас в дитинстві.

7. Ні в якому разі не карайте дитину за невдачі в навчанні. Це сприяє зниженню мотивації.

8. Не заважайте дитині самовизначатися, розвиватися.

9. Батькам бажано відмовитися від акцентів, які пригнічують навчальну мотивацію й орієнтування підлітка на отримання оцінки (повинності, матеріальну винагороду, активне наполягання вчитися тільки на «10 - 12» і т.д.).

   Пам’ятайте: якщо підліток проявляє небажання вчитися – це не примха, а крик про допомогу. Не лайте, а з’ясуйте причини такої поведінки.

ІНТЕРНЕТ ЗАЛЕЖНІСТЬ У МОЛОДІЖНОМУ СЕРЕДОВИЩІ

Бурхливий розвиток сучасних інформаційних технологій зумовив появу нової для нашого суспільства проблеми – проблеми залежності від Інтернету. У зв’язку з цим, визначення особливостей формування залежності від Інтернету, вивчення психологічних особливостей особистості, що є характерними для осіб, залежних від Інтернету, проведення заходів, спрямованих на запобігання подальшому зростанню адиктивної поведінки, розробка ефективних стратегій подолання Інтернет-залежності є надзвичайно актуальним.

Виникнення Інтернет-аддикції не підпорядковується закономірностям формування залежностей, виведеним на підставі спостережень за курцями, наркоманами, алкоголіками або патологічними гравцями: якщо для формування традиційних видів залежностей потрібні роки, то для Інтернет-залежності цей термін різко скорочується: за даними К.Янг, 25% набуття залежності відбувається протягом півроку після початку роботи в Інтернеті, 58% - протягом другого півріччя, а 17% - незабаром по закінченні року. Крім того, якщо довгострокові наслідки залежності від алкоголю або наркотиків добре вивчені, то стосовно до Інтернет-аддикції відсутня можливість довготривалого спостереження.

Залежність від Інтернету, як вказує А.Є. Войскунський, розуміється широко і включає в себе такі форми її прояву: 

• пристрасть до роботи з комп’ютером (програмуванню, ігровій та іншим видам діяльності); 
• пошук інформації у віддалених базах даних;
•  пристрасть до опосередкованих Інтернетом азартних ігор, онлайнових аукціонів та електронних покупок;
• залежність від спілкування в чатах, від участі у групових іграх і телеконференціях.

Назвемо основні риси Інтернет-спілкування:

· Анонімність, яка може призвести до безкарності, розкутості і безвідповідальної поведінки учасників спілкування.

· Відсутність невербальної інформації. Як правило, спостерігається установка на бажані риси партнера.

· Добровільність контактів. Користувач добровільно зав'язує контакти чи може перервати їх у будь-який момент.

· Стійке прагнення до емоційного наповнення тексту, що виражається у створенні спеціальних знаків для позначення емоцій.

· Прагнення до нетипової, ненормативної поведінки. Найчастіше користувач презентує себе по-іншому, ніж у реальному житті, програє не реалізовані в діяльності поза мережею ролі, сценарії, і, не знаючи співрозмовника, створює його образ, відмінний від реального.

· Більша, ніж у реальному світі, залежність від співрозмовника у спілкуванні. Наслідком є порушення безпосереднього живого спілкування.

· Відсутність єдності простору і часу, тобто Інтернет дає можливість бути одночасно у різних місцях, а також спілкуватися з людьми з інших годинних поясів.

· Характер спілкування – майже завжди письмовий.

Причиною звертання до Інтернету як до інструменту спілкування може бути:

· Недостатнє насичення спілкуванням у реальних контактах. У подібних випадках користувачі швидко втрачають інтерес до Інтернет-спілкування, якщо виникають можливості для задоволення відповідних потреб у реальному житті.

· Можливість реалізації якостей особистості, програвання ролей, переживання емоцій, які з тих чи інших причин неможливі у реальному житті. Подібна можливість обумовлена перерахованими вище особливостями спілкування за допомогою мережі - анонімністю, нежорсткою нормативністю, своєрідністю процесу сприйняття людини людиною. Бажанням переживання тих чи інших емоцій пояснюється, ймовірно, і прагнення до емоційного наповнення тексту.

В Інтернеті легко знайти цікавого співрозмовника, відповідно до своїх інтересів, реалізувати свої фантазії, миттєво переносячись з однієї точки земної кулі в іншу, і навіть бути присутнім у кількох місцях одночасно, конструювати не схожі на себе віртуальні особистості.

Поведінка аддиктів в міжособових відносинах характеризує ряд основних загальних особливостей.

Понижена переносимість труднощів зумовлена наявністю установки гедонізму (прагненням до негайного отримання задоволення, задоволенню своїх бажань). Якщо бажання аддиктів не задовільняються, вони реагують або спалахами негативних емоцій, або відходом від проблем, які з'явилися. Аддикту не підходить формула Г. Селье: «Стрес – це аромат і смак життя». Для нього це загроза і привід для втечі. Це поєднується з підвищеною образливістю, підозрілістю, що спричиняє за собою часті конфлікти.

Прихований комплекс неповноцінності знаходить своє віддзеркалення в частих змінах настрою, невпевненості, уникненні ситуацій, в яких їх здібності можуть бути об'єктивно перевіреними.

Тривожність у аддиктів тісно пов'язана з комплексом неповноцінності, залежності. Особливість полягає в тому, що в кризових ситуаціях тривожність може відступати на другий план, тоді як в звичайному житті вона може виникати без видимих причин або при подіях, що не є дійсним приводом для переживань.

Механізм формування та домінування алкогольної, наркоманічної, токсикоманічної потреб та інших видів психологічної залежності: еволюційний, деструктивний, пов’язаний з аномалією розвитку особистості.

Для особистості підлітків з аддиктивною поведінкою характерні наступні риси, які можуть стати «мішенями психопрофілактики»: незрілість, «афективна логіка», лабільність, легкість фрустрації, зниження самооцінки, тривожність, блокування потреби в захищеності, свободі, самоствердженні, потреба в схваленні, страх оцінки, егоцентризм, невпевненість, звинувачення інших, уникнення проблем.

Крім того, у цих підлітків блокована потреба в безпеці і материнській любові, здатність планувати довгострокове майбутнє. Змінені й ціннісні орієнтації. Характерно пасивне проведення часу. Коло інтересів у цих підлітків звужене, серед них в 3 рази менше тих, хто займається спортом, технічною творчістю, відвідує культурні заходи. У міру поглиблення аддикції ці якості посилюються.

Кімберлі Янг наводить 4 симптоми Інтернет -залежності:

· нав'язливе бажання перевірити e-mail;

· постійне очікування наступного виходу в Інтернет;

· скарги оточуючих на те, що людина проводить дуже багато часу в Інтернет;

· скарги оточуючих на те, що людина витрачає дуже багато грошей на Інтернет.

Інтернет часто використовується протягом більшої кількості часу або частіше, ніж було задумане.

Існує постійне бажання або безуспішні спроби припинити або почати контролювати використовування Інтернет.

Значуща соціальна, професійна діяльність, відпочинок припиняються або редукуються у зв'язку з використовуванням Інтернет.

Використовування Інтернет продовжується, не дивлячись на знання про наявні періодичні або постійні фізичні, соціальні, професійні або психологічні проблеми, які викликаються використовуванням Інтернет (невиспаність, сімейні (подружні) проблеми, спізнення на призначені на ранок зустрічі, зневага професійними обов'язками, або відчуття покинутості значущими іншими).

Основні різновиди діяльності, які здійснюються за допомогою Інтернет, а саме, спілкування, пізнання та гра (розвага) – мають властивість захоплювати людину цілком та повністю, не залишаючи їй інший раз ні часу, ні сил на інші види діяльності.

У зв'язку з цим в даний час інтенсивно обговорюється феномен (захворювання, або синдром) «залежності від Інтернету», або «Інтернет-аддикції» (Internet AddictionDisorder, або IAD). Це чи не єдина область у всьому спектрі гуманітарних досліджень в Інтернеті, на розробку якої не претендує ніхто, крім клінічних психологів. Дослідники виходять з положення про можливість розвитку залежності (аддикціі) не тільки від введення в організм матеріальних речей, але й від продукованих суб'єктом дій та супроводжуючих ці дії емоцій.

Всесвітня мережа сьогодні більше нагадує чарівну казку, у якій «користувач» володіє надприродними можливостями, на відміну від реального життя. Не дивно, що Інтернет найбільше відповідає міфологічному мисленню маленької дитини. Таке мислення ніколи не зникає повністю, а тільки витісняється зі свідомості з віком, воно зберігається в несвідомому дорослої людини, породжуючи віру в прикмети і магічні ритуали. Отже, Інтернет є ідеальним середовищем для актуалізації багатьох психічних процесів несвідомого, архетипного характеру. Для багатьох людей, у психологічному сенсі, Всесвітня мережа стала дверима в той чарівний казковий світ, який людина змушена була покинути в дорослому віці, під тиском об'єктивних умов реального світу.

У процесі соціалізації дитини, безпосереднє афективне сприйняття і реагування придушується виконанням набору соціально-схвалювальних норм і правил. І в ситуації, коли чинні норми і правила стають непотрібними або втрачають свою силу, проявляється первинний, примітивний, такий, що дотепер придушувався, засіб реагування. Подібні висновки, тільки стосовно культурного життя, зробив ЗігмундФройд у працях «Майбутнє однієї ілюзії» і «Невдоволення культурою». Він вважав, що процес відмови від суворих культурних норм завжди повинен супроводжуватися певним задоволенням. Саме воно, поряд з іншими чинниками, і є тією притягальною силою, що змушує користувачів проводити багато годин за екраном монітора. Це твердження достатньо добре ілюструє «ефект азарту», тобто тягу до самого процесу пошуку інформації, на шкоду її вивченню, аналізу і переробці. Іншими словами, відбувається зсув акценту з аналітичної діяльності на пошукову активність

Інтернет став доволі привабливим і простим способом відходу від реальності, гарним засобом сховатися від різноманітних проблем для тих, хто страждає від негараздів у сім'ї, на роботі, схильний до депресій. Психіатри вважають, що це схоже на пристрасть до алкоголю або азартних ігор і призводить не лише до того, що людина відкладає прийняття важливих рішень, але також і до зміни її особистості. Особливості віртуальної реальності такі, що користувач, який опинився в ній, «змушений» актуалізувати витіснені в несвідоме інфантильні уявлення і поведінкові патерни. Ефект посилюється ще й тим, що це здебільшого відповідає власним психологічним потребам користувача

За проявами залежності від Інтернету нерідко ховаються інші адикції (патологічні залежності) або психічні відхилення. Страждання людей, які мають межові психологічні стани, може, зокрема, проявитися в ненормальній пристрасті до Інтернету, до онлайнових систем спілкування тощо. Вони просиджують весь час за комп'ютером, забуваючи про їжу, сон, цілком захоплені мерехтінням екранних сторінок. Але не варто думати, що ці ж люди до появи Інтернету були цілком здорові. Якби не було на світі ні Інтернету, ні комп'ютерів – вони з тією ж маніакальною завзятістю дивились би телевізор, слухали радіо, читали газети, обмінювалися поштовими марками або збирали модель залізниці. Депресивні хворі, які більше від інших відчувають страх відчуження, використовують Інтернет, щоб перебороти труднощі міжособистісної взаємодії в реальному житті.

10 правил, яким потрібно навчити дітей, щоб підвищити їхню безпеку в iнтернетi

Iнтернет може бути прекрасним місцем для навчання дітей, їхнього дозвілля та розваг, спілкування зі шкільними друзями або просто місцем, де вони можуть відпочивати чи щось досліджувати. Але  всесвітня павутина може бути небезпечною для дітей.

Перш ніж ви дозволите дитині виходити в он-лайн без вашого нагляду, встановіть правила користування Інтернетом і домовтеся з дитиною, що вона буде їх дотримуватися.

Якщо ви не знаєте, з чого почати, ось кілька порад, які допоможуть навчити дітей безпечно користуватися Iнтернетом.

1. Заохочуйте свою дитину ділитися з вами своїм досвідом роботи в Iнтернеті. Насолоджуйтеся Iнтернетом разом зі своїми дітьми.

2. Привчайте своїх дітей довіряти інтуїції. Якщо щось в он-лайні примушує їх нервувати, вони повинні вам про це повідомити.

3. Якщо ваші діти відвідують чат-кімнати, використовують програми обміну, грають в он-лайні у відеоігри або роблять щось інше в Iнтернеті, для цього вимагається ім'я користувача, за яким його можна було б ідентифікувати. Допоможіть дітям правильно вибрати ім'я, перевірте, щоб воно не відображало ніякої особистої інформації про них.

4. Наполягайте на тому, щоб ваші діти ніколи не давали своєї адреси, номера телефону або іншої персональної інформації, включаючи інформацію про те, в яку школу вони ходять або де їм подобається гратися чи відпочивати.

5. Поясніть своїм дітям, що різниця між правильним і неправильним в Інтернеті така ж, як і в реальному житті.

6. Розкажіть своїм дітям, як виявляти повагу до інших в он-лайні. Переконайте їх, що правил культурної поведінки треба дотримуватися не тільки в реальному житті, але й тоді, коли знаходишся за комп'ютером.

7. Виховуйте у ваших дітей повагу до чужої власності в он-лайні. Поясніть їм, що створення незаконних копій творів інших людей: музики, відеоігор, програм - це все одно, що крадіжка товару в магазині.

8. Накажіть своїм дітям ніколи не зустрічатися зі своїми он-лайн-друзями особисто. Поясніть їм, що вони можуть бути не тими, за кого себе видають.

9. Попередьте своїх дітей, що не все, що вони читають або бачать в он-лайні, є правдивим. Заохочуйте їх запитувати про це, якщо вони в чомусь невпевнені.

10. Контролюйте, що роблять ваші діти в он-лайні, за допомогою найсучасніших програм Iнтернету. Батьківський контроль може допомогти фільтрувати шкідливий вміст, здійснювати моніторинг сайтів, які відвідують ваші діти, та з'ясовувати, що вони там роблять.