Наркоманiя - як запобiгти?

НАРКОМАНІЯ – це хвороба, яка виникає у разі систематичного вживання речовин, що включені до списку наркотиків, та проявляється психічною та фізичною залежністю від них.

Проблему поширення наркотиків не можна вирішити лише караючи тих, хто їх розповсюджує. Слід запобігати саме споживанню наркотичних засобів, особливо серед підлітків та молоді. Найменше, що може кожен для цього зробити – більше спілкуватися із членами своєї родини, прислухатися до їхніх проблем та переживань. Слід враховувати фактори, які підштовхують молоду людину спробувати наркотики. Саме розуміння того, як виникає ця згубна звичка, може допомогти її побороти.  Молода людина стає піддатливою до наркотиків під впливом кількох факторів. Це особливості темпераменту, слабкий зв’язок  між батьками та дітьми, низький рівень уваги з боку родини, низька успішність в навчальному закладі, невідвідування занять, негативний дитячий досвід та проблеми в сім’ї. Але це зовсім не означає, що дитина з проблемної родини, стане наркоманом. У зоні ризику перебувають недолюблені та недоглянуті діти.

До питання наркоманії  треба підходити всебічно, бо воно вимагає залучення величезних коштів і сил. Крім того, суспільство повинно нести певну відповідальність за існування цього явища. Проблема може бути вирішена лише тоді, коли суспільство  буде з належною увагою до неї ставитись, докладаючи всіх зусиль для її викорінення.  

ПРОФІЛАКТИКА краще ніж лікування.

ЦЕ НЕОБХІДНО ЗНАТИ :

• Не існує ні «важких», ні  «легких» наркотиків.

• Більшість дітей не вживає наркотики, але дитина може зустрітися з ними кожного дня.

• Діти та підлітки дізнаються про наркотики навіть раніше, ніж  Ви на те чекаєте: із засобів масової інформації, друзів. Вам треба бути напоготові, щоб попередити лихо.

• Лише зрозумівши причини та довірливо поговоривши з дитиною, Ви можете вплинути на її рішення не приймати наркотики чи допомогти зупинитися, якщо дізнаєтесь, що вона вже експериментувала з наркотиками.

• Пам’ятайте, якщо  Ви  будете насторожі, то проблему наркотиків можна вирішити.

Найпоширенішими наркотичними речовинами в Україні є:

• Препарати коноплі (канабіноїди)

• Препарати опію (опіати)

• Психостимулятори (амфетаміни)

Найчастіші  шляхи вживання наркотичних речовин:

• Паління 

• Внутрішньовенне введення наркотичних речовин 

• Внутрішнє вживання 

• Вдихання 

Ранніми ознаками вживання наркотичних речовин, незалежно від виду наркотичної  речовини, можуть бути наступні зміни у поведінці, характері та фізіології підлітків:

• Безпідставне зникнення з дому на досить тривалий час

• Пропуски занять у закладi освiти, зниження успішності в навчанні

• Різкі зміни у поведінці (замкнутість,злобність,агресивність,неохайність,зміна кола друзів)

• Поява відчуженості, брехливості,виникнення боргів, зникнення цінних речей,грошей з дому

• Розлади сну, розлади апетиту,зміна кольору шкіри, коливання розміру зіниць

• Поява  хімічних речовин, таких як: оцет, питна сода, йод, ацетон, флаконів з невідомими речовинами

• Знаходження у підлітків шприців,голок,гумових джгутів,наркотичних речовин

• Поява в лексиконі нових жаргонних слів

• Наявність слідів від ін’єкцій у будь-яких частинах тіла

• Зникнення з дому

Як бути, якщо є підозра, що близька Вам людина вживає НАРКОТИКИ?

• Зберігайте спокій, не панікуйте

• Спостерігайте за близькою людиною, не демонструючи підвищену увагу

• Обговоріть з нею ситуацію, але не погрожуйте

• Підтримайте, проявивши повагу та турботу

• Не приймайте до уваги заяву про вирішення проблеми самостійно

• Спробуйте вмовити звернутися до спеціаліста

• Проведіть тестування на наявність наркотичних речовин за допомогою швидких тестів SNIPER

Експрес – тест «SNIPER» - це надійний та ефективний засіб для профілактики наркозалежності.

• Допоможе не «упустити» період початку вживання наркотиків чи період «спроби»

• Надасть шанс попередити розвиток наркотичної залежності на ранній стадії

• Надасть можливості своєчасно почати лікування

Контролювати в розумних межах дії близької людини – це Ваше законне право та обов’язок.

  

Небезпечнi iгри, в якi потрапляють пiдлiтки

 Так звані групи смерті, що доводять дітей до самогубства, тепер стали популярні в Україні. 

В соцмережах діють спільноти, які закликають підлітків вступити в небезпечну гру, результатом якої має стати самогубство. Варіантів назв є десятки, які спонукають до суїциду підлітків. «Гра» передбачає спілкування з адміністратором, який дає завдання, таких завдань може бути від 15 до 50. Перші завдання прості: розказати про себе, позбутися улюбленої речі. Потім йдуть складніші завдання, які передбачають нанесення собі тілесних ушкоджень. Останнє завдання – самогубство.

Одним із простих перших завдань для учасників може бути «запросити у групу 50 друзів» і учасники розсилкою надсилають усім друзям запрошення. Адміністратори групи активно моніторять сторінки нових учасників, орієнтуючись на «втрачених дітей» - дітей, які мають проблеми в сім’ї, з друзями, мають депресивні стани, не можуть себе зреалізувати. Виконуючи завдання адміністраторів, вони відчувають «підтримку», а адміни навіть можуть ставати для них авторитетами.

Рекомендації батькам

Батькам, щоб не допустити потрапляння дітей у такі групи, рекомендується:

– приділяти більшу увагу психологічному стану дитини;

– перевіряти облікові записи (акаунти) дитини в соціальних мережах та групи, до яких входить акаунт. 

- перевіряти вміст спілкування у приватних чатах;

– звертати увагу на коло спілкування дитини;

– намагатися зайняти вільний час дитини спортивними або культурними секціями;

– обов’язково контролювати те, які фото- та відеофайли знаходяться в гаджетах дитини;

– встановлювати функцію «батьківський контроль» на всіх гаджетах дитини.

Як батькам зрозуміти, що з дитиною щось відбувається

 Насамперед треба дивитися на те, як дитина будує контакти зі світом:

• якщо більше сидить у гаджетах, замкнута й не може образно описати свій стан;
• не знаходить слова, щоби розповісти про свої   почуття та проведений день;
• якщо наживо не спілкується, не ходить у гості, не ходять в гості до неї; 
• слухає депресивну, параноїдальну музику;
• має відсторонений погляд, апатію, дитина млява, має поганий апетит, не має інтересу в очах.

У такому разі треба звертатися до фахівців. 

Що робити батькам, аби вберегти дитину

Насамперед треба більше розмовляти з дітьми. Говорити все, що ви знаєте на певну тему. Перед цим можна вивчити культуру, в яку занурена дитина. Якщо це, наприклад, аніме, можна сказати, що є різні аніме: романтичні, трагічні, еротичні, а є суїцидальні. Запитати думку дитини. Важливо поділитися і скинути ширму того, що з дорослими можна говорити тільки на окремі теми, які сподобаються батькам. Підлітки дивляться різний відеоконтент, і ми можемо говорити про те, що є як розважальний, так і небезпечний, де хтось хоче маніпулювати тобою і твоєю поведінкою.

Можна сказати дитині: "У нас в дитинстві такого не було. І те, що зараз проходите ви, покоління вашого часу – справжнє випробування. Це головний челендж – вижити у цьому потоці інформації. Зрозуміло, що вам цікаво і хочеться багато чого спробувати. Ми також у чомусь йшли на ризик. Наприклад, ось таке робили…". Діліться через свій досвід. Згадуйте себе підлітком і говоріть з ними через призму спільних розмірковувань, не заборон. Заборони у підлітків викликають ще більше подиву.

Повідомити про участь дітей у небезпечній «грі» можна на «102». Особам, які повідомлять про ці факти, гарантують конфіденційність. Є номери довіри «Ла Страда» 772, куди можуть подзвонити самі ж діти. Телефон «гарячої лінії» кіберполіції - (044) 374-37-21 (з 8:45 до 19:30 в робочі дні).

Шопліфтинг

Ця красива назва маскує звичайнісінькі крадіжки. Завдання — щось винести із супермаркету повз касу і не бути впійманим. Щоправда, мета — не збагачення чи отримання конкретної речі, а все те саме, підліткове: перемога в змаганні, доказ, що «не слабак», авторитет однолітків. 

Причому вдаються до цього нормальні учні з нормальних, а інколи навіть престижних шкіл. Адже саме для них це — екзотика.

Заморожені продукти проносять «на тілі», шоколадні батончики, шкарпетки та інший дріб’язок проносять у кишенях, спиртне переливають у пляшки з-під кока-коли тощо. Інколи дітям здається, що мета розважитися або зробити на спір захищає їх від суду. Тож розповідь про те, що за крадіжку кримінальна відповідальність настає з 14 років і один з її варіантів — позбавлення волі строком до 3 років, може стати для них відкриттям. Якщо дитина дивиться відео про шопліфтинг, модифікує одяг (пришиває потаємні кишені, пояси, розпорює підкладки тощо), якщо в домі з’являються нові невеличкі речі або снеки, а тим паче якщо дитину вже запідозрили вчителі чи знайомі в крадіжках, краще відверто поговорити.

Сподівання, що ваша дитина на таке не здатна — це рожеві окуляри.

Булінг. Кібербулінг

 

Пам'ятка для батьків

Як припинити третирування дитини у закладі освіти та допомогти їй?

1.      Перш за все необхідно вдома ліквідувати атмосферу, що сприяє перетворенню дитини на «жертву». Ніякої надмірної опіки чи, навпаки деспотизму, покарань та побиття за провину.

2.      Окрім того необхідно обов'язково питати дитину, як справи у неї у школі, маючи на увазі не тільки оцінки, а й відносини з однокласниками. Обережно задавайте питання, оскільки цькування може бути не тільки відкритим, а й прихованим, пасивним, наприклад: небажання сидіти за однією партою, грати в одній команді, ігнорування тощо. Якщо ви відчули певні негаразди, поговоріть з дитиною та її класним керівником.

3.      Якщо булінг уже відбувся, зважте його масштаби. Якщо це проблема між двома дітьми, яка може бути залагоджена власними силами, краще надати дитині можливість самостійно розібратись та навчитись відстоювати власні інтереси.

4.      Якщо ж третирування набуло вже великих розмірів, проаналізуйте разом з дитиною, чи зможе вона сама захистити себе та відновити свій авторитет у класі. Наприклад, якщо дитину дражнять з-за надмірної ваги варто записати її у спортивну секцію.

5.      Якщо ваша дитина дуже скромна та невпевнена у собі – допоможіть їй стати більш впевненою, адже підвищення самооцінки робить людину більш врівноваженою та терпимою до цькувань оточуючих. З'ясуйте, які гуртки відвідують її однокласники, чим займаються у позаурочний час. Можливо вашій дитині теж захочеться відвідувати якусь із цих секцій, у результаті чого вона зможе встановити контакт з деякими однокласниками. Заохочуйте дитину до активної участі у загальношкільних заходах, які зближують дітей та допомагають ім набути впевненості у собі.

6.      У особливо важких випадках, якщо ваша дитина, з певних причин, стала ізгоєм у класі, приверніть увагу класного керівника та шкільного психолога до проблеми. В цьому випадку вам конче необхідною буде допомога фахівців.

7.      І пам'ятайте: ваша любов та підтримка допоможуть дитині впоратися зі складною ситуацією.

Як батьки можуть допомогти дітям?

1. Якщо дитина розповідає вам про бешкетника, зосередьте увагу на комфорті та підтримці, не показуючи, наскільки ви засмучені. Діти часто не хочуть розповідати дорослим про залякування, тому що відчувають себе ображеними та приниженими або турбуються про те, що батьки будуть дуже перейматись і хвилюватись.

2. Іноді діти думають, ніби це їх власна провина, що, якби вони виглядали або вели себе по-іншому, то цього б не сталось. Іноді вони бояться, що, якщо розбишака дізнається, що вони комусь усе розповіли, то буде ще гірше. Інші побоюються, що їхні батьки не повірять їм чи не робитимуть жодних дій у цьому напрямі. Або ж діти хвилюються, що батьки змусять їх дати відсіч бешкетнику, якого вони бояться. Хваліть дитину за те, що вона набралася сміливості порозмовляти про це. Переконайте її, що вона не самотня – багато людей отримують свою порцію знущань у певний момент. Підкресліть, що погано робить бешкетник, а не сама дитина. Переконайте сина чи доньку в тому, що ви придумаєте, як правильно вчинити в цій ситуації, разом врахуєте всі тонкощі.

3. Іноді старший брат, сестра або друг можуть допомогти впоратися із ситуацією. Вашій дитині може бути корисно почути, як її старшу сестру, яку вона обожнює, дражнили через її зубні брекети і як вона впоралася з цим. Старший брат або друг може також дати деяке уявлення про те, що відбувається у школі або там, де трапляються знущання, і допоможе придумати краще рішення.

4. Сприймайте серйозно побоювання дитини, що знущання будуть ще гіршими, якщо задирака дізнається, що ваша дитина розповіла про них. В першу чергу варто зв'язатися з класним керівником та шкільним психологом. Іноді корисно звернутися до батьків агресора. В інших випадках Якщо ви вже випробували ці методи і все ще хочете порозмовляти з батьками дитини-булера, краще зробити це в офіційних умовах, наприклад, у присутності адміністрації школи.

5. У нашій країні є закони і правила, що захищають від знущань насильства. Кривдники або їхні батьки несуть відповідальність за скоєні порушення. У деяких випадках, якщо у вас є серйозні побоювання із приводу безпеки вашої дитини, вам буде потрібно звернутись до органів поліції.

6. Удома ви можете знизити негативний вплив знущань. Навчайте дітей спілкуватися з такими друзями, які допомагають розвивати їх упевненість у собі. Допоможіть їм знайомитися з іншими дітьми, відвідуючи різні гуртки чи спортивні секції. І знайдіть такі заняття для дітей, які допоможуть їм почуватись упевненими й сильними. Можливо, це буде секція самооборони, карате або тренажерний зал.

7. Під впливом емоцій у дорослих може виникнути пропозиція дитині дати відсіч агресору. Зрештою, ви гніваєтеся, що ваша дитина страждає, і, можливо, у дитинстві ваші батьки радили вам «постояти за себе», що ви успішно зробили. І ви переймаєтеся, що ваша дитина все ще потерпає від рук розбишаки. Але важливо порадити дітям не відповідати на знущання бійкою або відповідними знущаннями. Це може швидко перерости в насильство, помсту, травмувати когось із них. Замість цього найкраще відсторонитися від ситуації, поспілкуватися з іншими дітьми й розповісти про все дорослим.
І пам'ятайте: якими б прикрими не були знущання для вас і вашої родини, є багато фахівців і способів, які допоможуть вам вирішити цю проблему.

Дії батьків при вербальному булінгу: перш за все, вчіть своїх дітей поваги. На прикладі власної моделі поведінки зміцнюйте їхню думку про те, що кожний заслуговує доброго ставлення: дякуйте вчителям, хваліть дитину та її друзів, виявляйте добре ставлення до працівників магазинів, бібліотек, транспорту, будь-яких закладів. Розвивайте самоповагу дітей і вчіть їх цінувати свої сильні сторони. Найкращий захист, який можуть запропонувати батьки, – це зміцнення почуття власної гідності й незалежності своєї дитини та її готовності вжити заходи в разі потреби. Обговорюйте і практикуйте безпечні, конструктивні способи реагування вашої дитини на слова або дії булера. Разом придумуйте основні фрази, які дитина може сказати своєму кривднику переконливим, але не ворожим тоном, наприклад: «Твої слова неприємні», «Дай мені спокій» або «Відчепись», «Ти робиш мені боляче, я можу зробити тобі так само», «Я не буду терпіти знущання».

Дії батьків при фізичному булінгу: якщо ви підозрюєте, що вашу дитину піддають фізичному насильству, почніть випадкову розмову – спитайте, як справи у школі, що відбувалось під час обіду чи на перерві, по дорозі додому. На основі відповідей з'ясуйте в дитини, чи вів хто-небудь себе образливо у ставленні до неї. Намагайтеся стримувати емоції. Підкресліть важливість відкритого, постійного зв’язку дитини з вами, вчителями або шкільним психологом. Документуйте дати й час інцидентів, пов’язаних зі знущаннями, відповідну реакцію залучених осіб та їх дії. Не звертайтесь до батьків розбишак, щоб розв’язати проблему самостійно. Якщо фізичне насильство над вашою дитиною продовжується й вам потрібна додаткова допомога за межами школи, зверніться до місцевих правоохоронних органів. Існують закони про боротьбу із залякуванням і домаганнями, які передбачають оперативні коригувальні дії.

Дії батьків при примусовій ізоляції дитини: тактика ізоляції припускає, що когось навмисно не допускають до участі в роботі групи або класу, участі у грі, заняттях спортом чи позаурочній діяльності. Використовуйте вечірній час, щоби порозмовляти з дітьми про те, як пройшов їхній день. Допомагайте їм у всьому шукати позитивні моменти, звертайте увагу на позитивні якості дітей і переконайтеся, що вони знають, що є люди, які їх люблять і завжди готові подбати про них. Зосередьтесь на розвитку їхніх талантів та інтересів до музики, мистецтва, спорту, читання й позашкільних заходів, щоб ваші діти могли будувати взаємини поза школою.

Дії батьків при кібербулінгу: повідомлення образливого характеру можуть поширюватись анонімно і швидко, що призводить до цілодобового кіберзалякування, тому спочатку встановіть домашні правила користування Інтернетом. Домовтеся з дитиною про тимчасові обмеження, що відповідають її віку. Будьте обізнаними щодо популярних і потенційно образливих сайтів, додатків і цифрових пристроїв, перш ніж ваша дитина почне використовувати їх. Дайте дитині знати, що ви маєте намір відстежувати її діяльність в Інтернеті. Скажіть їй про те, що коли вона піддається кіберзалякуванню, то не повинна втягуватись, реагувати або провокувати кривдника. Замість цього їй необхідно повідомити про все вам, щоб ви змогли роздрукувати провокаційні повідомлення, включаючи дати та час їх отримання. Повідомте про це у школу та Інтернет-провайдера. Якщо кіберзалякування загострюється й містить погрози та повідомлення явного сексуального характеру, зверніться до правоохоронних органів.

Якщо дитина повідомляє вам, що вона або ще хтось піддається знущанням, булінгу, підтримайте її, похваліть за те, що вона набралася сміливості й розповіла вам про це, зберіть інформацію (при цьому не варто сердитись і звинувачувати саму дитину). Підкресліть різницю між доносом з метою просто завдати комусь неприємностей та відвертою розмовою з дорослою людиною, яка може допомогти. Завжди вживайте заходи проти знущань, булінгу, особливо якщо насильство набуває важкі форми або постійний характер, зв’яжіться з учителем, соціальним педагогом, психологом або директором школи вашої дитини, щоб контролювати ситуацію доти, доки вона не припиниться.

П А М ' Я Т К А ЗДОБУВАЧУ ОСВІТИ

Привіт, Друже!

Чи знаєш ти, як захистити себе і своїх друзів?

Як ти можеш захиститися від булінгу?

За що несеш відповідальність перед Законом?

Ознайомся з цією пам’яткою, дізнайся про

свої права і обов’язки вже сьогодні!

Від самого народження ти маєш право:

на життя: ніхто не може позбавити тебе життя і здоров’я, життя і здоров’я інших людей від протиправних посягань;

на охорону здоров’я: ти можеш звернутися за безкоштовною кваліфікованою правовою або медичною допомогою до закладів охорони здоров’я;

на свободу та особисту недоторканість: тебе ніхто не може заарештувати або тримати під вартою інакше як за рішенням суду. Однак, якщо тобі вже виповнилося 14 років і має місце тяжкий злочин, відносно тебе може застосовуватися утримання під вартою як тимчасовий запобіжний захід. Якщо протягом 3 діб з моменту затримання тобі не вручено рішення суду про тримання під вартою, тебе повинні негайно звільнити;

на освіту: ти маєш право безкоштовно отримувати освіту у дошкільному, загальноосвітньому, професійно-технічному, вищих навчальних закладах державної і комунальної форм власності, а також на отримання державної стипендії;

на майно: майно, яке тобі придбали батьки для навчання, виховання (одяг, іграшки, книги, музичні інструменти, спортивне обладнання тощо), є твоєю власністю. Якщо тобі від 10 до 14 років, належним тобі майном управляють батьки. Якщо тобі від 14 до 18 років, ти маєш право вчиняти будь-які угоди, навіть купівлі-продажу транспортного засобу і нерухомого майна, але за письмовою нотаріально посвідченою згодою батьків або з дозволу органу опіки і піклування;

на працю: якщо тобі вже виповнилось 14 років, ти за згодою одного з батьків можеш працювати у вільний від навчання час (наприклад на канікулах), але лише після попереднього медичного огляду. Якщо тобі вже виповнилось 15 років та коли ти маєш згоду одного із батьків, тебе також можуть прийняти на роботу. Самостійно ти можеш влаштуватись на роботу, якщо тобі уже виповнилось 16 років. Ти маєш право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом;

на відпочинок: ти маєш можливість у вільний від навчання або роботи (якщо ти вже працюєш) час відпочивати, тобто займатись своїми улюбленими справами (грати в футбол, ходити в кіно). Якщо ти вже працюєш, тобі повинна бути надана щорічна відпустка в літній час або за твоїм бажанням у будь-яку іншу пору року;

на повагу до своєї гідності та захист від усіх форм насильства: будь-яка людина, ким би вона не була (одним із твоїх батьків, однолітків, вчителів, сусідів) не має права поводитись з тобою жорстоко, принижувати твою гідність, експлуатувати, включаючи сексуальні зловживання, втягнення у злочинну діяльність, залучення до вживання алкоголю, наркотичних засобів і психотропних речовин; використання для створення та розповсюдження порнографічних матеріалів, примушування до проституції, жебрацтва, бродяжництва, втягнення до азартних ігор тощо. Стаття 16 Конвенції ООН про права дитини визначає, що жодна дитина не може бути об'єктом незаконного посягання на її честь і гідність.

Захист прав дитини – це, перш за все, завдання держави!

У разі, якщо до тебе вчинено насильство, ти маєш право звернутись до державних органів за допомогою! Дитина має право на захист від втручання або посягання.

Ти – людина!

Ніхто і нічим не може виправдати жорстоке поводження з тобою, наприклад, побиття, знущання. Навіть якщо таким чином тебе виховують батьки, вчителі чи старші діти. Жорстоке, нелюдське, таке, що принижує твою гідність, поводження чи покарання – це порушення твоїх прав. Статтями 28 та 52 Конституції України встановлено, що ніхто не може бути підданий катуванню, жорстокому, нелюдському або такому, що принижує його гідність поводженню чи покаранню.

Ти маєш право на свободу, особисту недоторканність: стаття 10 Закону України «Про охорону дитинства» гарантує кожній дитині право на свободу, особисту недоторканність та захист гідності. Дисципліна і порядок у сім’ї, навчальних та інших дитячих закладах мають забезпечуватися на принципах, що ґрунтуються на взаємоповазі, справедливості і виключають приниження честі та гідності дитини.

Ти можеш вільно виражати свої думки та погляди, не боячись бути покараним за це. Разом з тим, ти маєш пам'ятати, що твої відносини з батьками, вчителями, однолітками мають ґрунтуватися на взаємоповазі і справедливості, виключаючи приниження честі та гідності.

Держава зобов'язана захищати твої права:

Якщо хтось (учні, вчителі або навіть батьки) вчиняє над тобою будь-яке насильство, принижує тебе чи ображає, ти повинен звернутися зі скаргою про порушення твоїх прав до органу опіки і піклування; служби у справах дітей; центру соціальних служб для сім'ї, дітей та молоді; закладів охорони здоров'я; органів та установ освіти; відділів поліції, а також через представників – до суду. Статтею 10 Закону України «Про охорону дитинства» встановлено, що діти мають право особисто звернутися до органу опіки та піклування, служби у справах дітей, центрів соціальних служб для сім'ї, дітей та молоді, інших уповноважених органів за захистом своїх прав, свобод і законних інтересів та зі скаргами про їх порушення.

За твою безпеку в школі відповідає директор:

Якщо директор школи не забезпечить безпечні та нешкідливі умови для навчання, праці та виховання учнів у навчальному закладі, то він нестиме за це відповідальність відповідно до чинного законодавства. Статтею 26 Закону України «Про освіту» встановлено, що забезпечення безпечних і нешкідливих умов навчання, праці та виховання у навчальних закладах покладається на їх власника або уповноважений ним орган, керівника навчального закладу.

Вчителі зобов'язані поважати і захищати тебе:

Вчителі та інші працівники школи повинні з повагою ставитись до тебе і не повинні вдаватись до покарань, що принижують твою гідність, зокрема таких, як словесні приниження, ставлення учня в куток, побиття тощо. Також вони повинні захищати тебе від погроз та фізичного насильства з боку інших осіб, в тому числі твоїх однолітків і батьків, і запобігати вживанню дітьми алкоголю, наркотиків, іншим шкідливим звичкам. Стаття 56 Закону України «Про освіту» зобов'язує педагогічних та науково-педагогічних працівників дотримуватися педагогічної етики, моралі, поважати гідність дитини, учня, студента; захищати дітей, молодь від будь-яких форм фізичного або психічного насильства, запобігати вживанню ними алкоголю, наркотиків, іншим шкідливим звичкам.

За ненадання тобі допомоги вчитель відповідатиме перед законом

Вчителі та керівництво школи несуть відповідальність перед законом, якщо вони порушують твої права. Якщо ти звернувся до вчителя для того, щоб захиститись від фізичного та психічного насильства, а він залишив це без уваги – за це його може бути притягнено до відповідальності. Статтею 47 Закону України «Про загальну середині освіту» встановлено, що посадові особи і громадяни, винні у порушенні законодавства про загальну середню освіту, несуть відповідальність і порядку, встановленому законами України.

Пам'ятай про свою відповідальність перед законом!

До 14 років ти не несеш відповідальності за заподіяну матеріальну або фізичну шкоду – її несуть твої батьки або інші особи, під наглядом яких ти знаходишся. Саме вони мають відшкодувати шкоду, яку ти завдав іншій людини. Якщо ти завдав шкоди спільно з однолітком, її відшкодування покладається на ваших батьків у відповідних частках.

З 14 років ти відповідаєш за завдану шкоду самостійно у повному обсязі! Також по досягненні 14 років ти несеш кримінальну відповідальність за тяжкі злочини.

Якщо тобі 16 років, тебе можуть притягнути до адміністративної та кримінальної відповідальності!

Рекомендації учням щодо уникнення булінгу:

Намагайся підтримувати стосунки з усіма учасниками колективу. Не розпускай плітки, а почувши плітку, не переказуй її іншим. Відстоюй свою думку, не дозволяй принижувати себе. Підтримуй традиції колективу. Бери участь у спільних колективних заходах. Якщо виникають проблеми у стосунках з однолітками або вчителями, звернися до дорослих яким и довіряєш (до класного керівника, психолога, соціального педагога).

Поради дітям

Ось кілька стратегій, які можуть допомогти тобі покращити ситуацію і своє самопочуття, зумовлене тим, що відбувається:

·         Уникай агресора та перебувай у товаристві друзів. Не заходь у туалет, якщо булер знаходиться там, не ходи в роздягалку, коли немає нікого поруч. Постійно перебувай у товаристві приятеля, щоб не залишатись наодинці з недругом. Перебувай в оточенні приятелів у коридорах або на перерві – скрізь, де можна зустріти булера, по дорозі додому, у транспорті,. Запропонуй те ж саме своєму другу.

·         Стримуй гнів. Розхвилюватись у зв'язку зі знущанням природно, але саме цього й домагаються булери. Це дає їм змогу відчувати себе сильнішими. Намагайся не реагувати плачем, не червоній і не переймайся. Це вимагає великої кількості тренувань, але це корисна навичка дати відсіч агресору. Іноді корисно практикувати стратегію приведення себе в повну рівновагу, наприклад, рахувати до десяти, записувати свої гнівні слова на аркуші паперу, робити глибокий вдих або просто уходити. Іноді треба навчитися робити непроникний вираз обличчя, поки ти не позбудешся небезпеки (посмішка або сміх можуть провокувати агресора на нові третирування).

·         Дій хоробро, уходь та ігноруй агресора. Твердо й чітко скажи йому, щоб він припинив, а потім розвернись та піди. Намагайся ігнорувати образливі зауваження, наприклад, демонструй байдужість чи вдавай, що ти захоплений бесідою по мобільному телефону. Ігноруючи булера, ти показуєш, що він тобі байдужий. Зрештою, він, імовірно, утомиться діставати тебе.

·         Усунь провокаційні фактори. Якщо булер вимагає від тебе грошей на обід, принось обід із собою, кажи, що батьки не дають тобі грошей. Якщо він намагається відібрати твій музичний плеєр, айфон, планшет - не бери його до школи.

·         Розкажи дорослим про знущання. Учителі, психолог, соціальний педагог, класний керівник, директор школи, батьки допоможуть припинити знущання, а в разі її систематичного характеру – звернуться до компетентних органів захисту прав дитини.

·         Поговори з кимось, кому ти довіряєш: із працівниками школи, братом, сестрою або другом. Вони можуть запропонувати деякі корисні поради та виправити ситуацію, також це допоможе тобі відчути себе менш самотнім.

Пам'ятка для жертви булінгу

1.      Не протиставляй себе колективу. Намагайся бути доброзичливою людиною, навіть із агресивно налаштованими до тебе членами колективу.

2.      Не принижуй інших: не обзивайся, не дерись, не погрожуй.

3.      Захищайся: твердо, не переходячи в атаку, не дозволяй принижувати себе, показуй, що можеш постояти за себе.

4.      Наберись терпіння: те, що відбулося, не триватиме довго.

5.      Розбирайся у причинах, але не займайся самоедством, самознищенням, не звинувачуй себе ні в чому.

6.      Говори впевнено, але тактовно, коли розмовляєш із булером, стій прямо, поводься спокійно, не бійся, не кричи та тим більше не счиняй бійку.

7.      Кажи «НІ» і не почувай себе винним.

8.      Шукай підтримки у працівників школи, друзів, батьків. Вони допоможуть тобі вистояти.

9.      Не мовчи! Розповідай про знущання та насильство над собою. Це допоможе швидше припинити протиправні дії.

10.  Звертайся до компетентних органів, що мають захищати твої права, отримуй інформацію щодо власного захисту .

Педагогам

 

Стилі та моделі педагогічного спілкування

Професія учителя одна з самих шанованих, почесних і відповідальних професій. Успіх педагогічної діяльності багато в чому залежить: від комунікативних здібностей учителя, від його уміння налагодити правильні взаємини з дітьми.

Спілкування – це міжособистісна та між групова взаємодія, основу якої становить пізнання один одного  і обмін певними результатами психічної діяльності (інформацією, думками, почуттями, оцінками).

Педагогічне спілкування — система соціально-психологічної взаємодії між учителем та учнем, спрямована на створення оптимальних  умов для спільної діяльності.

Для цього педагогові потрібно уміти: оперативно і правильно орієнтуватись в постійнозмінюваних умовах спілкування, знаходити відповідні комунікативні засоби, які відповідали б його індивідуальності. Професійне педагогічне спілкування передбачає високу його культуру, яка засвідчує вміння педагога реалізувати свої можливості у виборі певного стилю педагогічного спілкування.

Стиль педагогічного спілкування - усталена система способів і прийомів, які використовує вчитель під час взаємодії з учнями, їхніми батьками, колегами по роботі.

Напевно, практично кожному з нас доводилося спостерігати таку картину: два зовсім однакові класи, але в одному «усі ходять по струнці», а в іншому навіть і не зрозуміти, «хто є хто»: де вчитель, а де діти.

Із цією проблемою пов'язані різні стилі педагогічного спілкування.

Авторитарний стиль керівництва серед педагогів традиційний (чітка батьківська позиція за Е. Берном) і, на перший погляд, найефективніший. Нас самих виховували у школі, у сім'ї, тому тяжіння до таких ме­тодів закладене в нас дуже глибоко. Учитель авторитарний, образно говорячи, застібнутий на всі ґудзики.

Авторитарному стилеві властивий диктат, який перетворює одного з учасників комунікативної взаємодії на пасивного виконавця, пригнічує його самостійність та ініціативу. Авторитарний вчитель самочинно визначає спрямованість діяльності групи. Це гальмує ініціативу, пригнічує учнів. Головні форми взаємодії за такого стилю спілкування - наказ, вказівка, інструкція, догана. Навіть подяка за таких обставин звучить як докір: “Ти добре сьогодні відповідав. Не чекав від Тебе такого”. А реакцією на помилки учнів часто бувають висміювання, різкі слова. Вчитель нетерпимий до заперечень. Усе це породжує несприятливий психологічний клімат, пригнічує ініціативу і відповідальність, гальмує формування колективістських якостей, розвиває у дітей невпевненість.

За авторитарного стилю спілкування вчитель сам вирішує всі питання життєдіяльності класу, визначає кожну конкретну мету, виходячи з власних установок; суворо контролює виконання будь-якого завдання і суб'єктивно оцінює досягнуті результати. Цей стиль керівництва є засобом реалізації тактики диктату та опіки і в разі протидії школярів владному тиску вчителя веде до конфронтації.

Ліберальний стиль протилежний автори­тарному, хоча в основі його — теж саме — слабкість «я», почуття неповноцінності (дитяча позиція за Е. Берном), але «Я» та­кого вчителя у своїй слабкості агресивне, ліберально-пасивне. Такий учитель не знає себе, його «Я» — сліпе, тому він не вірить собі, боїться себе, боїться бути собою і брати відповідальність, не сформований як осо­бистість. Це дитина серед дітей. Він заробляє дешеві позитивні емоції від учнів спочатку, але їм швидко набридає, і вони «сідають йому на голову», керують ним, принижу­ють — результати його роботи низькі.

Причому серед цих учителів є розумні, інтелектуально багаті фахівці-предметники, які досягли високого рівня знань, але не здатні зрозуміти психологію дітей, їм бра­кує умінь взаємодії з колективом дітей і з людьми взагалі.

Ліберальний (поблажливий, анархічний) стиль спілкування характеризується прагненням педагога не брати на себе відповідальності. Формально виконуючи свої обов'язки, учитель, що обрав такий стиль, намагається самоусунутися від керівництва колективом школярів, уникає ролі вихователя, обмежується виконанням лише викладацької функції. Ліберальний стиль є засобом реалізації тактики невтручання, яка ґрунтуєте ся на байдужості і незацікавленості проблемами шкільного життя. Наслідки такої позиції вчителя - втрата поваги школярів і контролю над ними, погіршення дисципліни, нездатність позитивно впливати на особистісний розвиток учнів.

 

Як почуваються діти при такому керів­ництві? їм неприємно, вони розуміють не­нормальність відносин між ними й дорос­лим. Такого вчителя не поважають. Його внутрішній стан не можна назвати нормаль­ним. Він часто й не підозрює, що, заграю­чи з дітьми, перебуваючи з ними начебто нарівні, не одержує позитивного зворотного зв'язку і стоїть на грані психічного зриву, ненавидить дітей і професію.

Цей стиль — найважчий для корекції, ви­ростити «Я» на слабкому фундаменті — зав­дання не з легких.

Демократичний стиль — це стиль сильної, впевненої в собі особистості (позиція «Дорос­лий — Дорослий» за Е. Берном), яка любить і поважає себе й дітей, наближається до них і розуміє. Такий учитель будує своє спілку­вання з дітьми, не занадто опускаючись до їхнього рівня й не вивищуючись над ними. Він намагається підняти їх до спілкування на рівних — наскільки це можливо для віку й індивідуальності учня. Це складно, і щасли­вий той учитель, який уміє так керувати, який досяг цього свідомо або має природний дар. «Я» такого вчителя по-справжньому силь­не, а тому — відкрите.

Демократичний стиль спілкування передбачає зорієнтованість учителя на розвиток активності учнів, залучення кожного до розв'язання спільних завдань. В основі керівництва - опора на ініціативу класу.

Демократичний стиль є найсприятливішим способом організації взаємодії педагога і школярів.

Педагогічне спілкування має свою систему стилю, особливості яких залежать від обставин та індивідуальних характеристик його учасників. Спілкування на підставі захоплення спільною творчою діяльністю. Головним є активно-позитивне ставлення до учнів, любов до справи, до співрозуміння.

  Психологічна компетентність педагога у роботі з агресивними підлітками

Агресивні діти — це діти з особливостями індивідуальної поведінки, що містить у собі дії, спрямовані на завдання фізичної або психологічної шкоди іншій людині.

Агресивність у поведінці дитини зумовлена анатомо – фізіологічними особливостями віку, тобто біологічними причинами, але дуже часто до них приєднуються соціальні причини.

Психолог Е. Фромм поділяв агресію на «злоякісну» — «пристрасть до абсолютного панування над іншою живою істотою і бажання руйнувати» — і «доброякісну» — «поводження, пов'язане з обороною та відповідною реакцією на загрозу».

Найчастіше спостерігається доброякісна агресія, що виявляється як псевдоагресія й оборонна агресія. До псевдоагресії відносять ненавмисну агресію й агресію як самоствердження.

Ненавмисна агресія — це випадкове завдання шкоди людині. Досить поширеними є випадки, особливо в молодшому підлітковому віці, коли хтось когось штовхнув або вдарив випадково, ненавмисно. При цьому якими б не були наслідки цих випадків, їх наявність свідчить лише про те, що підліток розгальмований, надмірно збудливий. Він не відчуває меж дозволеного в грі або витівці й у результаті змітає на своєму шляху геть усе.

Агресія як спроба самоствердження проявляється у виборюванні певного місця в групі (з одного боку, цінується групою, а з іншого — дає відчуття захищеності та права на безкарність з боку тієї ж групи) і в спілкуванні з дорослими (батьками, учителями). У навчанні підліток ніби «відпрацьовує» зароджувані лідерські тенденції, стаючи ситуаційним лідером, у якого є підлеглі, що слухаються його розпоряджень. У спілкуванні зі старшими підліток демонструє протест проти фальші, яку підлітки відчувають з боку дорослих людей.

Специфічна особливість оборонної агресії полягає в тому, що вона супроводжується гнівом. А гнів — це реакція дитини на порушення значущої для неї системи життєвих цінностей, які для кожного можуть мати свої специфічні ознаки. Для когось значущим може бути факт фізичної образи, для іншого — образливе слово, для третього — заборона чого-небудь тощо. У результаті підліток починає бурхливо протестувати. Слід враховувати, що ці реакції мають чіткий зв'язок з типом вищої нервової діяльності. Слабкий, астенічний підліток заплаче, замкнеться в собі, а сильний, стенічний за своїм психотипом учень кинеться давати здачі.

Цікаво відзначити, що на думку психотерапевта В. Оклендера, агресивне поводження пов'язане насамперед з оточенням, а не з внутрішніми спонуканнями дитини, з її внутрішнім прагненням учинити так, а не інакше. Він вважав, що саме оточення (а не внутрішні труднощі) провокує дитину; якщо їй чогось і бракує, то це здатності впоратися з оточенням, що викликає в ній почуття страху і гніву. Дитина, у свою чергу, не знає як упоратися з почуттями, які породжує в ній це недружнє оточення. Іноді дитину сприймають як агресивну, якщо вона просто виявляє свій гнів. Тому, відзначає В. Оклендер, навчання культурних норм вираження гніву є профілактичним заходом і способом роботи з агресивними дітьми.

Агресивну поведінку не можна вважати прямим проявом гніву, це, швидше за все, спроба уникнути прояву щирих почуттів.

Психологи виділяють ще один вид дитячої агресії — інструментальну агресію, що має певну мету: забезпечити, дістати необхідне або потрібне. З цим потрібним виникають чималі проблеми, тому що потрібне схоже на бажане. А сфера бажань підлітків настільки широка різноманітна, що часом умовами її обмеження є лише нестача фантазії дитини. Через це величезні труднощі виникають у батьків розпещених підлітків, кожне «хочу» яких має бути виконане будь-що. Звичайно, такі діти агресивно налаштовані, якщо хтось заважає їм отримати предмет їх бажання.

Робота з агресивною дитиною має проводитись переважно у двох напрямах.

По-перше, необхідний пошук позитивних способів приборкання гніву.

Дослідники виокремлюють чотири фази такої роботи:

- надати підліткам практично прийнятні методи для вираження прихованого гніву;

- допомогти їм підійти до реального сприйняття почуття гніву, який вони можуть стримувати;

- дати можливість встановити прямий вербальний контакт з почуттям гніву: нехай скажуть усе, що бажають, тому, кому потрібно;

- обговорювати з ними проблему гніву: що змушує їх гніватися, як вони це виявляють і як поводяться в цей час.

По-друге, дорослим, які перебувають поряд з агресивною дитиною, необхідно пам'ятати, що виникненню й закріпленню в дітей агресивної поведінки сприяє особиста агресивність дорослих. На агресію ніколи не можна відповідати агресією, дорослий повинен показати дитині приклад конструктивного розв'язання конфлікту. За агресію не можна суворо карати, тому що це закріплює негативні форми поведінки, але й потурати агресії підлітка також не можна.

Необхідно звернути увагу педагогів на необхідність уважного, терпимого ставлення до таких підлітків, спонукати вчителів морально підтримувати дітей, зміцнювати віру у свої сили. Допомога фахівців психологічної служби у формі соціально - психологічного супроводу (семінарів, консультацій, тренінгів) сприятиме успішній взаємодії з агресивними підлітками. Головне в цій роботі - навчити вчителя регулювати свої емоційні стани.

Уміння регулювати свої емоційні стани пов’язане з умінням володіти собою, своїм голосом, мімікою, жестами. Емоційна саморегуляція полягає в системі розумових дій, спрямованих або на активізацію якихось емоційних процесів, або на їх гальмування, стабілізацію. Вчитель повинен уміти не відповідати агресією на агресію, зберігати емоційний тон у конфліктних ситуаціях. До підлітка, який поводиться надто агресивно й заважає іншим, доцільно використати техніку «тайм-аут» - видалення його з групи, що лишає його можливості отримати додаткове підкріплення (увага однолітків, престиж у їхніх очах, почуття своєї значущості).

Прийомами негативного підкріплення є «гіперкорекція» і «штраф» (договір про порушення і розмір штрафів, підліток відновлює порушений ним порядок, приносить вибачення, бере на себе роль контролера за порядком). При агресивній поведінці варто використовувати метод позитивного підкріплення такий як «жетонний метод» (за позитивну поведінку підліток отримує жетони, які він може обміняти на певні привілеї, при порушенні поведінки жетони забираються у відповідності з важкістю вчинків) тощо.

У відносинах із агресивними учнями вчителям особливо важливо усвідомлювати переваги й недоліки таких способів вирішення педагогічних конфліктів, як «придушення», «поступки», «співпраця».

Перші два способи поведінки в конфлікті з агресивними дітьми є досить не конструктивними й негативно впливають на атмосферу в групі. Використовуючи спосіб «співпраці», вчитель покращує свої відносини із агресивним підлітком, знижує його агресивність, нормалізовує психологічну атмосферу в колективі.

У спілкуванні з агресивними дітьми потрібно виявляти чималу стриманість та терпіння, пам'ятаючи, що забіяки, тероризуючи інших, самі страждають від власної упертості, гнівливості та дратівливості. Почуття провини, порушення душевної рівноваги, незадоволеність не проходять в агресивних дітей, навіть якщо їм удається на когось вилити свої негативні емоції. Таким дітям необхідно дати зрозуміти, що дорослий (учитель, батьки, психолог) — їхній союзник у вирішенні внутрішніх проблем.

Агресивні діти повинні переконатися, що їх люблять, а їхні вчинки псують враження про них, до того ж не приносять їм полегшення. Необхідно тактовно і послідовно навчати дитину самоконтролю, внутрішньої зібраності і стриманості.

Перевести активність агресивної дитини в конструктивне русло допоможе вивчення її інтересів і схильностей. Поступове ускладнення завдань, що вимагають рішучості, сміливості, енергійності реакції, дасть змогу відвернути дитину від «з'ясування відносин» і переключити на організацію спільної діяльності, успіх якої залежить від уміння співпрацювати з іншими. Варто налагодити систематичне спілкування з родиною агресивної дитини з метою вивчення властивого їй стилю емоційно-ціннісних взаємин і координації зусиль учителів і батьків щодо єдиної виховної тактики.

Психологія стресу та способи боротьби з ним

Поняття стресу

Перше визначення стресу дав канадський вчений Ганс Сельє. Він вважав, що стрес – це все те, що призводить до швидкого старіння організму і спричиняє хвороби.

В англійській мові стрес означав натиск, напругу. Під стресом слід розуміти сукупність захисних реакцій організму, які виникають в організмі людини і тварини у відповідь на вплив різних несприятливих факторів.

У цілому серед поглядів на стрес домінує думка, що він є емоційною (або) фізіологічною реакцією на впливи навколишнього середовища, певні події.

Несприятливі події (стресори) зумовлюють реакцію стресу, при якій організм прагне пристосуватись до нової ситуації. Якщо людині вдається досягти рівноваги в стресовій ситуації і пристосуватися до інших обставин, стрес немає ніяких наслідків. Коли цього досягти не вдається, це призводить до дезадаптації, при якій і виникають різні психологічні і фізіологічні відхилення.

Часте повторення стресів призводить до зниження захисних сил організму, що нерідко стає причиною психосоматичних захворювань.

Інколи виникає пасивна реакція на стрес, це зумовлює психологічний стан безпорадності, безнадії, депресії. Важливо, щоб ця реакція не була тривалою.

Третім видом захисної реакції від стресу є активне включення волі людини. В цьому випадку людина ставить перед собою адекватні життєво важливі цілі, включає відповідні засоби їх досягнення, детально планує свої кроки на шляху досягнення мети. Якщо зміна ситуації за рахунок цих резервів не досягається, є можливість змінити сферу своєї діяльності, знайти щось корисне, що сприятиме досягненню душевної рівноваги.

Причини появи та шляхи подолання стресу

До таких видів діяльності належать заняття улюбленою справою (музикою, спортом, працею в садку, колекціонуванням, рибною ловлею тощо).

Ще одним шляхом подолання стресу є активна релаксація, медитації. Ці заняття підвищують природні можливості людського організму, посилюють адаптаційний потенціал.

Причиною стресів стають тип особистості, клімат в колективі чи в сім’ї, стиль керівництва адміністрації навчального закладу, незадоволення від діяльності, якою займається людина, стан здоров’я членів сім’ї, смерті близьких, розлучення, звільнення з роботи, грошові проблеми, стосунки між членами сім’ї, сексуальні проблеми тощо.

Кожний з цих чинників має свою вагу, яка дозволяє виміряти ступінь чи рівень стресу, який переживає конкретна людина.

Одним із найважливіших чинників є тип особистості, який детермінує реакцію на стрес.

До чинників, які породжують стрес, відносять клімат на роботі й вдома. В умовах співробітництва, взаєморозуміння, взаємодопомоги поява стресу малоймовірна. Навпаки конфлікти, низька мотивація праці й спілкування знижує стабільність, породжує тривогу, депресію, страх та інші прояви стресу. Ознаками стресу стає порушення дихання, зміна кров’яного тиску, пітливість, занадто часте звертання до календаря чи годинника. Тривалий стрес зумовлює появу розчарувань, роздратованості, головного болю та інших психологічних розладів, проблем з травленням.

Крім того, коли людина починає пити, вживати наркотики, їсти, спати більше , ніж звичайно, це завжди свідчіть про виникнення стресу.

Разом з тим такі люди можуть втрачати інтерес до своєї роботи, що завжди свідчіть про стресовий стан. Якщо стрес стабільний, виникає хронологічний стан згасання, який виступає проявом зниження інтересу й мотивації до подолання стресу. Часто, коли чинники стресу зникають, відновлюється і нормальний стан. Коли ж інтерес і мотивація не відновлюються довгий час, можна казати про те, що має місце перманентне (поступове) згасання.

Стрес і згасання можна легше подолати за умови контрою цього стану. Взяти стрес під контроль можна тоді, коли вдається ідентифікувати, що спричинює стрес в нашому житті й змінити чи зменшити його.

Можна взяти 3 етапи контролювання стресу:

на першому проводиться ідентифікація стресу; на другому виявляться його прояви і наслідки; на третьому здійснюється робота з ігнорування і усунення стресу.

Існують спеціальні техніки, які дозволяють зробити кроки по виходу з стресу успішними і ефективними.

До них належать фізичні вправи і спеціальні заняття, що до них прирівнюються. Наприклад, серед цих занять суттєве місце займає аеробіка, терапія з допомогою танцю, швидка ходьба, плавання, гра в теніс, бадмінтон, баскетбол тощо.

Дієта є важливим засобом запобігання стресам. При цьому пропонується вилучити сіль цукор, продукти в яких міститься кофеїн (кава, чай, кока-кола тощо), алкоголь, наркотики. Пропонується їсти більше фруктів і овочів. Для самоконтролю можна робити записи в щоденнику, куди пропонується записувати те, що було з’їдено і випито за тиждень. При необхідності корекції змінюється меню на кожний день.

Як уже зазначалося, до резервів зняття стресу належить і релаксація. Поряд зі спеціальними вправами, пропонується ефективніше використовувати сон, хобі, які дозволяють релаксуватися, а також якомога більше радіти і сміятися. Тут успішно використовується музика, читання, перегляд телевізійних передач, кінофільмів. Проводяться спеціальні дихальні вправи.

Серед засобів, які дозволяють успішно долати наслідки стресу, розглядається використання позитивного мислення. Цей шлях допомоги від стресів полягає в розвитку оптимістичного погляду на життя і різні події. При цьому необхідно бути реалістичним, терплячим, відвертим.

Важливе значення має існування групи, яка може підтримувати у важкі хвилини. Цю групу можуть складати друзі, сім’я, але при цьому не можна використовувати стрес для того, щоб звернути на себе увагу інших.

Причин появи стресових ситуацій є вплив сприймання на особливості поведінки людини. Воно розглядається як особистісна інтерпретація людиною реальності. В ході сприймання йде переборка (вибір, організація, інтерпритація) зовнішніх стимулів через особистісний смисл. Наше сприймання залежить від спадкових і середовищ них факторів, особливо від нашої особистості, інтелекту, потреб, „Я”-концепції, установок і цінностей. Люди мають справу з одними і тими самими речами, та сприймають їх по різному. Наприклад, одного й того самого учня різні вчителі сприймають по-різному: для одного педагога він добрий, а для іншого поганий. Хто з них має рацію, а хто помиляється. Кожна людина має тенденцію вважати, що її сприймання правильне а іншого – ні.

Пристрасть сприймання часто пов’язана з дією стереотипів, референтні критерії, очікування, проекція тощо.

Стереотипи часто трапляються в діяльності педагогів. Вони виявляються в стійких оцінках, поглядах на дітей які не змінюються навіть при змінах в реальності. В цілому стереотип виступає процесом генералізації поведінки всіх членів групи. Вони стосуються расових, релігійних, культурних національних тощо. Стереотип допомагає швидше організувати свою поведінку. Разом з тим більша ефективність досягається при індивідуальному підході до кожної людини. Створення еталонів належить до тенденцій дивитись на речі крізь вузький фокус, який емоційно керує нами. Дуже часто це спостерігається в стосунках між батьками і дітьми, вчителями і учнями.

Для того щоб знизити дію цього фактора, важливо співпрацювати обом сторонам.

Очікування також впливають на процес сприймання. Це особливо виявляється в стосунках людей, які добре знають один одного. Досить часто вони не слухають один одного, вони просто чують те, що хочуть почути. Треба слухати реальність, а не підганяти її під свої очікування.

Часто люди прагнуть бачити і чути те, що хочуть. Наприклад, людина, яка тримає в руках книжку і читає її, може не звертати уваги на те, що відбувається навкруги, коли інші в цей час розмовляють, працює радіо. Це відбувається через те, що вона концентрує свою увагу на читанні книги.

Іноді люди селективно ставляться до інформації і чують те, що хочуть почути, ігноруючи те, що їх не цікавить. Наприклад, вчитель в школі звертається до вихованця, а він ігнорує це спілкування і включається тільки тоді, коли від дорослого йде якась цікава інформація. Тому потрібно вислуховувати повне повідомлення, а не відбирати те, що подобається.

У деяких випадках для того, щоб уникнути психологічного незадоволення, люди використовують захисний механізм, який називається проекцією. При цьому робиться перенос своїх тенденцій на інших людей. Це досить сильний захисний механізм, але він не ефективний для людських взаємин.

Отже, потреби людини і її сприймання багато в чому детермінують поведінку людини. Так, школярі, які сприймають добру оцінку як цінність, будуть завдяки цьому стимулу навчатись краще ніж ті, які ігнорують цей чинник. Багато чого залежить від того, як ми сприймаємо емоції іншої людини. Якщо наш стереотип має негативний характер, ми ігноруємо її інтереси і не будимо підтримувати дружню бесіду, і навпаки. Коли ми дивимось лише через установки власного сенсу, то між нами та іншими людьми будуть виникати конфлікти. Якщо людина чує і бачить лише те, що бажає, це теж може відвернути від неї інших. Відбір певних аспектів у поведінці людини може зумовити її агресію проти нас. Оточуючим не подобається і те, коли хтось робить проекцію власних недоліків на них. Люди, які постійно відрізняються своїм сприйманням від оточуючих, нерідко ними ігноруються, викликають бажання їх уникнути.

Важливо, щоб між людьми існувала відповідність в сприйманні подій й один одного.

* Стресові ситуації можуть спричиняти не лише негативні події, а й позитивні.

Стрес не можна вважати тальки негативним фактором в житті людини. Відомо, що одна і та сама ситуація може бути для однієї людини стресовою, а для іншої – нормальною, навіть одна і та сама людина по-різному буде реагувати на одну і ту саму ситуацію залежно від свого стану.

Розглянемо деякі ознаки виснаження від стресу. Емоційний стрес може бути вираженим фізично, емоційно, духовно і соціально. Для діагностики стресогенної сфери слід перевірити прояв самопочуття, емоційному та інтелектуальному ріні, поведінці, ряду симптомів. Наведемо їх перелік.

ФІЗИЧНІ:

• порушення апетиту

• головний біль

• напруження

• втома

• безсоння

• зміна маси тіла

• простуда

• м’язові болі

• проблеми з травленням

• серцебиття

• запаморочення

• скреготання зубами

• висипи та інші кожні прояви

• постукування пальцями

• постукування ногою

• збільшення вживання алкоголю, ліків, тютюну.

ЕМОЦІЙНІ:

• хвилювання

• фрустрація

• хандра

• немотивовані зміни настрою

• нічні кошмари

• приступи плачу

• роздратованість

• запущеність

• депресія

• нервовість

• тривожність

• малодушність

• безрадісний настрій.

ДУХОВНІ:

• пустота

• втрачення значення

• сумнів

• злопам’ятність

• мучеництво

• пошуки магічного

• втрачений напрямку

• необхідність стверджувати себе

• цинізм

• апатія.

РОЗУМОВІ:

• забудькуватість

• погана кмітливість

• слабка концентрація

• низька продуктивність

• негативне ставлення

• зніяковіння

• в’ялість, інертність, апатія

• зметення думок

• відсутність нових ідей

• нудьга

• негативна розмова з собою.

СОЦІАЛЬНІ:

• ізоляція

• невитриманість

• обурювання

• самотність

• лайка

• нав’язливість

• сексуальні відхилення

• причіпки

• недовіра

• рідкі контакти з друзями

• відсутність інтимності

• використання людей.

Самодопомога при стресі

ДЕСЯТЬ КРОКІВ ДЛЯ ЗМЕНШЕННЯ СТРЕСУ

Для того, щоб зменшити стрес, треба зробити ряд позитивних кроків.

1. Насамперед визначити, яку з ознак виснаження від стресу зазнає людина.

2. З’ясувати, що найбільше з цього турбує: яке джерело цього стресу. Бажано написати 3 – 5 різних причин, з яких виділити найсуттєвішу.

3. Потрібно звернутися до свого минулого досвіду і згадати, за допомогою яких стратегій вдавалося долати стрес до цього моменту. Визначити, які з них допомагали хоча б інколи, яким був ключ до успіху. Разом з ти з’ясувати для самого себе, чому деякі стратегії були невдалими. На підставі такого аналізу необхідно виробити якісь нові стратегії з урахуванням минулих невдач.

4. Оцінити своє ставлення до такої ситуації і можливість подолання цього стресу (великі надії, оптимізм, слабка надія, сумнів, безнадія). З’ясувати свою мотивацію на вирішення цієї проблеми тобто слід відповісти самому собі на запитання: глибока мотивація? бажання спробувати? часткова мотивація?

5. Ідентифікувати свої сили і ресурси, тобто визначити, які спеціальні якості, здібності й вміння ви можете використати для вирішення цієї проблеми. Треба з’ясувати, хто ще має спеціальні навики, щоб допомогти вам хто може забезпечити вас емоційною і практичною допомогою в міру того, як ви будете наближатися до вирішення проблеми, про що конкретно ви зможете попросити їх.

6. Необхідно уточнити власні цілі, тобто відповісти на запитання: що ви хочете, щоб відбулося. Як ви хотіли себе почувати?

7. Сформувати можливі плани дій, які відповідають тим цілям, які ви намітили в попередньому пункті, їх має бути не менше п’яти.

Треба також з’ясувати, які спеціальні кроки ви маєте зробити для досягнення своїх цілей. Пропонується називати як реальні, так і ті, в які ви не дуже вирите. Це робиться для того, щоб мати перед собою перелік своїх можливостей.

8. Після цього дати оцінку своїм виборам. Запитайте себе, чи несуть ваші плани реальні зміни, наскільки вони довготривалі, чи враховують вони вас як особистість, чи є в цих планах хоча б один прихований недолік, чи маєте ви бажання ризикнути, знаючи про це.

9. Візьміть на себе відповідальність за реалізацію свого плану. Для цього з’ясуйте точно: що ви маєте робити, коли ви почнете діяти, скільки часу це у вас відбере, які завдання вирішите на цьому шляху і як зможете виміряти свої

досягнення.

10. Такий план потрібно зробити також креативним. Креативність пожвавлює його виконання і підвищує надію на успіх. (Суттєвим моментом є само винагорода за все або за частину виконаного завдання).